У гостях СарниNews.City підкорювачка гирі, яка нещодавно була головною героїнею сюжетів провідних українських телеканалів, чемпіонка світу з гирьового спорту Оксана Рабош. Спортсменка та поліцейська розповіла, у яких змаганнях брала участь, як далася перемога та з якими проблемами стикалася.
Як ви потрапили у цей спорт?
- Я родом із селища Степань. Так склалося, що поблизу жили тільки хлопці, з якими й дружила. Вони ходили на гирі й одного разу покликали мене за компанію. Спочатку просто спостерігала за ними. А потім, мабуть, не сподіваючись, що я зважуся, запропонували спробувати. Не відмовилася. Вийшло вдало, сподобалося. Так і захопилася.
Довго йшли до звання майстра спорту України?
- За перший рік тренувань виконала норматив у кандидати майстра спорту України. Мій перший тренер Володимир Пінчук на змаганнях побачив мої гарні показники, порадив не зупинятися. Він був упевнений, що зможу досягнути більшого. У 16 років стала майстром спорту України.
Ви давно в спорті?
- Із 13 років.
Перемог уже багато?
- Достатньо. Адже із 2006 року виступаю у районних, обласних, всеукраїнських і міжнародних змаганнях. За цей період побувала на понад 500 змаганнях різних рангів. Тільки в цьому році вже на двадцяти. Я чемпіонка України з гирьового спорту серед жінок і учасниця п’яти чемпіонатів світу: у 2007 і 2009 роках виборювала срібло, у 2008-му в Білорусі й нещодавно в Сербії, місті Нові–Сад – І місце.
А як щодо конкуренції в Сербії?
- Було понад 500 учасників із 33 країн світу. Серед них двоє земляків із Рівненщини, які представляли інші країни. Причому за Данію виступав мій одноліток і сусід Назар Абрамович із смт Степань. Із ним свого часу займалися в одного тренера. Він уже чемпіон Данії. У Сербії виборов четверте місце. А за Польщу – рівнянка Оксана Малиновська. А могли б усі виступати за Україну. Але…
На змаганнях у Сербії з Назаром Абрамовичем та Оксаною Малиновською
Як вважаєте, а чому так?
- За їх словами, у тих країнах про здібних спортсменів дбають набагато краще. Там створюють належні умови: відповідні тренажерні зали та секції. Зовсім інший підхід до талановитих людей, особливо в спорті.
У нас не так?
- Розказую з власного досвіду. Ми повинні радіти, бо маємо дуже багато здібних юних спортсменів. Але прикро, що не маємо елементарного – тренажерних залів, і постійно брак коштів на поїздки на змагання. Я починала спортивну кар’єру в колгоспній конторі, потім у коридорі школи.
Гирьовий спорт на Сарненщині пропагують три тренери: Володимир Пінчук, Іван Макаренко, нинішній мій тренер, і Тетяна Покотило, моя вихованка. Адже я теж певний час була тренером. Володимир Васильович уже понад 20 років займається з дітьми. Серед вихованців має багато майстрів спорту України та світу, чемпіонів світу й України, області. Довів до титулу майстра міжнародного спорту Валю Макаренка. А досі не має приміщення для тренувань.
Зараз у Степані заняття проходять у приміщенні Будинку культури санаторію "Горинь", де немає ні електрики, ні опалення. Отож вони самотужки там побілили та пошпаклювали стіни, позносили, хто які мав тренажери, гирі, інвентар. Наразі ширяться чутки, що за браком фінансування в новоствореній Степанській ОТГ можуть закрити секцію гирьового спорту. Це прикро. Адже це важливий вид спорту, маємо значні досягнення в ньому. Варто докласти зусиль, аби діти продовжували вести здоровий спосіб життя, а не шукати, де подітися й опинитися в не найкращих компаніях, або ж із гаджетами. Чесно кажучи, дуже неприємно, що це нікого не турбує, крім тренерів, вихованців і їхніх батьків.
Де особисто Ви тренуєтеся в Сарнах?
- У залі педагогічного коледжу. Там дуже гарний тренажерний зал. Поки найкращий у місті, як на мене. Додаткові тренування проходять і в залі стадіону "Мрія".
Що мали на увазі, коли казали, що це важливий вид спорту?
- Гирьовий спорт дуже корисний фізично. Він формує нашу поставу, укріплює м’язи спини. Розкажу реальну історію. У мого тренера займався хлопчина, який мав проблеми зі сколіозом. Він змінювався на очах. Зараз це парубок 1,87 м зросту і з титулом майстра спорту України, чемпіон світу серед юнаків. І про хворобу забув.
Відразу хочу розвінчати міф, що спортсменки-гирьовики не можуть народжувати діток. Неправда. Серед знайомих колежанок тільки в мене двоє діток, всі інші мають і троє, і четверо, і п’ятеро.
Повернімося до ваших тріумфів. Яких цілей прагнете досягнути далі?
- Мрію виконати норматив майстра спорту міжнародного класу. Це тріумф у спорті, одна з найвищих планок.
Що для цього треба?
- Виграти ще одні змагання. Вже починаю готуватися. Пройдуть вони в наступному році в Парижі. Пробуватиму туди відібратися, щоб здобути новий спортивний титул.
Такі змагання потребують чималих заощаджень?
- Так. Минула поїздка в Сербію коштувала в межах 800 євро. Дехто з можновладців дозволили навіть скептично зазначити: "Ти ж поліцейська! Невже не знаєш, де в нашому районі кошти шукати?..". Я людина вихована, не можу в тій же манері відповісти. Але після цього дуже соромно за нашу владу. Як ще була тренером і ходила скрізь із простягнутою рукою в пошуках коштів для вихованців, це не так зачіпало. Бо розуміла, що здібні діти виборюють заслуги не тільки для себе, а й Сарненщини. Варто все ж збільшити фінансування гирьового спорту в районі. Бо деякі спортсмени беруть кредит, щоб поїхати на міжнародні змагання.
Підтримують гирьовий спорт ніколи не відмовляють приватні підприємці Борис Цвяк та Ігор Голяка, директор ДП "Сарненський лісгосп" Олег Лехкобит і міська рада, зокрема міський голова Світлана Усик. Скільки можуть, стільки й виділяють. Також дуже сприяють керівник патрульної поліції в Рівненській області Сергій Мерчук, теж спортсмен. Він активно підтримує всіх спортсменів у лавах поліцейських. У Сарнах - це мій безпосередній керівник Тарас Земляк.
Ви теж були тренером. Що спонукало вас не опускати руки, а популяризувати гирьовий спорт?
- Діти. Пам’ятаю, коли вперше прийшла на тренування, старші вихованці в мене не повірили. А Володимир Сергійович навпаки - заохотив, запевнив, що в мене все вийде. Так і я. Бачу, що є потенціал у дівчаток і хлопчиків, і намагаюсь їх підбадьорити, щоб повірили у власні сили. Хоч теж скуштувала того тренерського хліба, коли пів зарплатні своєї закладаєш, бо треба везти дітей на змагання. Тобто все це тримається на ентузіазмі тренерів і допомозі меценатів.
Яка найбільша перешкода в гирьовому спорті?
- Недофінансування. Загалом кошти виділяють. Але це дуже мало. А ми ж перемагаємо і на світових аренах.
Як учитель за спеціальністю стала поліцейською?
- У Сарненському педколеджі здобула освіту вчителя фізичної культури й шість років працювала в місцевому ДНЗ № 9, паралельно тренером у ДЮСШ. Коли почали набирати фахівців у поліцейські, вирішила і собі спробувати. Та й зарплату обіцяли більшу. Вже другий рік служу в патрульній поліції інспектором відділу зв’язків із громадськістю відділу організації несення служби в місті Сарни.
Нинішня робота подобається?
- Так. Вона цікава. Працюю з громадськістю, буваю в дитсадках і розповідаю малечі про правила дорожнього руху, а в навчальних закладах ще проводжу лекції на різну правову тематику. Зокрема про протидію булінгу, наркоманії, злочинству. Працюю з дітьми, які стоять на обліку, та з неблагополучних сімей. У цих питання паралельно співпрацюємо з Сарненським відділом ювенальної превенції.
Як встигаєте повноцінно виконувати основну роботу поліцейського та відвідувати тренування?
- Як уже акцентувала, керівництво патрульної поліції та колеги підтримують.
Не маю уявлення, як вам доводиться тренуватися, але дивлячись, як із легкістю підкидаєте гирю, здається, що вона вагою не більше декількох кілограмів.
- Це відчеканена техніка виконання вправи. Жінкам треба виконати ривок. Гирю вагою 24 кілограми підняти за 10 хвилин якнайбільше разів. Перекласти її з руки на руку тільки один раз. Тобто максимум підйомів виконуєш однією рукою, а потім максимум іншою. Все виконувати треба чітко за технікою. Якщо зігнутий лікоть чи коліно, відірваний носочок на ступні – цей підйом не зарахують.
Скільки підйомів вам у Сербії зарахували?
- 60 - у жіночій естафеті, де й стала чемпіонкою світу, та 91 - в особистому заліку.
Ви мама та дружина. Вистачає часу на родину?
- Звичайно. Я ніколи не жертвую своїми найріднішими людьми. Родинні обов’язки мами чітко закріплені за мною. Але маю незамінного помічника - чоловіка Віталія. Теж спортсмен, колись багато років поспіль був тренером ДЮСШ. Він мене дуже підтримує. Зараз трохи відійшов від спорту. Як справжній чоловік, заробляє гроші для родини. Тому в моїх перемогах є величезна його заслуга. Зрештою, свій робочий і вільний час планую заздалегідь: щотижня - тричі тренування, щодня - пробіжка. Але сім’я все ж на першому плані.
