25 грудня католики всього світу, а також протестанти й православні, які слідують за новим стилем літочислення, святкують Різдво Христове. Його відзначають майже півтори тисячі років. В Україні цей день офіційно став вихідним лише три роки тому. Не дивлячись на певні відмінності, в символіці свята є багато спільного. Що саме — розповідають парафіяни та настоятель костелу Преображення Господнього в Сарнах.
- Різдво – одне з найочікуваніших свят серед вірян. Це день-спогад про диво народження у Вифлеємі Сина Божого Ісуса Христа. Духовна підготовка розпочинається за чотири тижні, - пояснює ксьондз Валерій. - В храмі проводиться рорат – ранкове богослужіння з особливим вшануванням Діви Марії, яка переживає останні дні перед народженням Сина. Під час служби горять лише свічки біля вівтаря у символічному адвентовому вінку, які по одній запалюють у кожну наступну неділю перед Різдвом. Тож їх теж є чотири. Ще однією відмінністю від святкування за юліанським календарем є відсутність обов’язкового посту. А от у Святвечір перед вечерею, коли на столі є та ж кутя, дванадцять пісних страв, наймолодша дитина читає Євангелія. Після цього традиційно члени сім’ї ламають оплатку – тонкий листок випеченого прісного тіста з тисненими зображеннями різдвяної тематики або християнськими символами. Такий хлібець є важливим атрибутом Різдва як символ людського серця, доброти та любові. У процесі ламання люди просять пробачення один в одного, бажають Божого благословення.
Парафіяльна спільнота в Сарнах невелика - до 25-ти осіб. Усі заходять на службу в храм із запаленими лампами. «Це дійсно захоплююче дійство, адже показуємо: чим більше у світі добрих людей, тим світла Божого стає більше. І лише після співу «Слава во вишніх Богу» вмикається світло в костелі», - розповідає ксьондз.
Є традиція колядувати й обходити будинки з півчими. Настоятель храму має картотеку, де записані парафіяни:
- Їх відвідуємо, прославляючи Христа та освячуючи дім. Також навідуємося до немічних, старших людей, які через стан здоров’я не мають змоги приходити в костел, приносимо їм гостинці, спілкуємося. Щороку з початком адвенту міжнародна організація «Карітас» проводить благодійну акцію «Різдвяна свічка». Свічки виготовляють люди з інвалідністю. А кошти, вилучені за їх продаж, передають для влаштування Вігілійної вечері діткам, які не мають родини і потребують тепла та опіки.
Для Ірини Кулеші Різдво з дитинства пахне пряниками, світиться ялинковими вогниками й захоплює серце радісним очікуванням народження великого Спасителя. В її родині свято чекають усі: від малого до великого.
- Так історично склалось, що в Сарнах багато змішаних родин. Так і моя – напів з українським, напів із польським корінням. Пам’ятаю, коли в 90-х мама привела мене, підлітка, до костелу, в якому були обдерті стіни, дірявий дах, стояли збиті з дошок лавки, а на плечі в часі різдвяного богослужіння падав сніг. Період відродження Сарненського римсько-католицького костелу став для мене часом свідомого християнського зростання. До цього храм мені відкрила бабуся. Вона брала мене на нічне Великоднє богослужіння до православної церкви. З відкриттям костелу, дякуючи мамі, я пізнала світ католицької конфесії і почались вже свідомі пошуки та знайомство з Богом. Відтоді в моєму житті всі свята подвійні. Тож і Різдво розпочинається в грудні Адвентом, а закінчується в січні, - ділиться пані Ірина.
Адвент у католиків - це час духовного очищення, роздумів над минулим роком, можливість підготувати не тільки помешкання, а й своє серце для Ісуса.
- Обов’язково йдемо до сповіді, щоб відчути момент приходу свята. Адже піст має бути не тільки в їжі, - наголошує парафіянка. - Діти двічі на тиждень прокидаються о 6 ранку, щоб на 7 годину встигнути зі свічниками на рорати. Цього року найменший син Ростик вперше пройшов свій адвентований календарик. Щоранку відкривав одне віконце з датою дня в коробці шоколаду й діставав солодку цукерочку. Загалом їх 24. Після 20 грудня вже ставимо ялинку і в дім впевнено заходить аромат свята.
Приготування є не тільки в родині, а ще й в парафії. За кілька днів до Різдвяного надвечір’я святково прикрашають храм ялинками й вогниками. Ірина Кулеша щороку встановлює разом із парафіяльною молоддю вертепу - найголовнішої святкової декорації: «Це навіть не обов’язок, а подарунок для Ісуса. Таємничий час фантазування, монтування, оживлення. З 1995 року вертеп жодного разу не повторився. Обов’язковим він є і вдома біля ялинки».
- 24 грудня – метушливий день. Останні впорядкування помешкання, приготування святкової вечері, вкладання подарунків під ялинку і сама Вігілія (чування, очікування). Це дійсно очікування на щось сокровенне. Діти вмикають колядки, стіл покриваєтя святковою скатертиною, ставляться смачні пісні страви, запалюється різдвяна свічка і в центрі кладеться оплаток, - розповідає пані Ірина про традиції святкувань у її сім’ї. - Свічка символізує життя. Це світло різдвяної зірки, яка вела пастухів і мудреців до ясел. Це спасіння, яке приніс християнам Ісус своїм народженням. Це тепло сердець зібраної родини за столом і пам’ять про тих, кого, на жаль, поруч вже немає. Ми запалюємо свічку від «Карітасу» – багаторічна традиція. Коли вся сім’я зібралась, чоловік зачитує момент з Євангелія про народження Ісуса у Вифлеємі і, помолившись, благословляє стіл. Якщо в православних різдвяна вечеря розпочинається з куті, то в католиків – з оплатка. Оскільки я зі змішаної родини, то наші страви ніколи не були якимись особливими. Завжди намагались наблизитись до числа 12, як апостолів Ісуса. Звісно, узварчик з сухофруктів, рибка в кількох варіантах, овочевий салат, тушкована капуста з грибами, вареники з картоплею та фрукти. Перші страви не готую. Це вже особливість кулінарних вподобань членів сім’ї.
Після вечері сім’я вирушає на Різдвяне Богослужіння до костелу - пастерка. Зазвичай служба на пізню годину – 22-23.00. «Малеча з нами від народження у візочку. Винятком стали роки, коли на Різдво були морози. Тоді найменші лишались вдома, бо храм кам’яний, великий, не отоплюється взимку. Та останніми роками хуртовини й морози нам не загрожують, тож радує присутність усіх!» - пояснює парафіянка.
Повертається додому родина щасливою, наповненою світлом і радістю. А вранці малеча біжить до ялинки, адже на них чекають різдвяні подарунки.
Традиційним в католицьких храмах є спів колядок під час богослужіння всіма присутніми. Виконують їх українською і польською мовами. Стиль колядок східного та західного обрядів дещо відрізняється, але й ті, й інші обов’язково звучать.
- Як згадувала раніше, наша сім’я святкує двічі. 25 грудня ми запрошуємо на частування друзів, кумів, а 7 січня йдемо вітати нашу православну частину родини й друзів. За стільки років вже звикли, та все ж є надія, що вітання «Христос народився» і прохання заколядувати буде звучати одночасно в усіх християнських родинах! - підсумовує Ірина Кулеша.
