Сергій Набухотний за майже 20 років служби в Збройних силах України жодного разу не пожалкував, що обрав саме цю професію. Як змінилася армія за цей період та чому чоловікам необхідно пройти службу, військовий розповідає СарниNews.City.
Ким починали кар’єру військового?
- Проходив службу на різних посадах: від солдата, такелажника, стрільця, командира відділення, командира взводу, заступника командира роти, зараз виконую обов’язки командира ремонтної роти Сарненської військової частини.
Де здобували військовий фах? Адже просування по службі вимагає відповідної освіти.
- У різних навчальних закладах довелося вчитися. Наприклад, у Навчальному центрі "Десна" Збройних сил України, що в містечку Десна Чернігівської області. Тоді там готували сержантський склад за стандартами НАТО. Тож отримав саме такий диплом. Вводили ці посади в армію у 2006 році. Це був один із найбільших навчальних військових центрів країни. Добре, що його роботу відновили зараз.
Коли почалась війна з Росією на сході, не було бажання піти з армії?
- Навіть думки такої не виникало. Як це - кинути армію? Якщо вже взявся щось робити – роби як належить. А війна й сюди може прийти. Тоді ніхто навіть не обговорював із нас таку можливість. Ми ж – військові. Маємо відповідну підготовку, знання. Тож завжди готові виконувати свій обов’язок. Ми в армії не тому, що "так треба", а тому, що по-іншому не можемо.
Скільки разів були на сході?
- Три ротації. Перша - у 2014 році із спецпідрозділом військової частини А-0153 "Сарненські койоти" під командуванням Сергія Модіна. Це Слов’янськ, Краматорськ, усе тоді тільки починалось. Ми супроводжували вантажі, адже підрозділи були розкидані на великій території. Везли боєприпаси, продукти, пальне, прикривали також колони.
Тоді було, мабуть, найважче?
- Як сказати, було якось дружніше. Люди об’єдналися: цивільне населення, волонтери та військові разом відстоювали країну. І ми, військові, це добре відчували.
А як місцеві жителі сходу сприймали вас?
- У різних населених пунктах було різне ставлення. У деяких люди несли воду, продукти. Видно було, що з радістю зустрічали українські війська. Траплялося й навпаки. Як-от в Артемівську, показували негарні фігури з пальців. У кожного свої погляди. А якщо врахувати постійну російську пропаганду, то й не дивуємось такому ставленню. Але це політика. Люди там теж страждають, бо війна. Вони втратили все: майно, будинки, роботу. Це тільки сказати просто – переселяйтесь. А куди? Тут місцеві не можуть часто знайти роботу, їдуть за кордон. А їм треба все починати з нуля.
Ще одну ротацію також відбув із "койотами", а третю вже в складі ремонтно-відновлювальної бригади 732 артилерійської бази озброєння.
Скільки часу тривали ротації?
- Раніше були по три місяці, зараз – півроку. Нині там перебувають чотири наші фахівці для відновлення й ремонту артилерійського озброєння безпосередньо в розташуванні наших військ. Техніку, яку не можна там відремонтувати, відправляють на базу.
Сергію, як вважаєте, забезпечення армії зараз краще, ніж у 2014-2015 роках?
- Звичайно. Зараз набагато краще із забезпеченням. Тож у себе в частині можемо зробити належні умови для проживання військовослужбовців строкової служби. Проводимо ремонти в казармі. На відновлення техніки теж виділяють багато коштів. Є резерви на екстрені випадки. Але цього все одно мало. Вважаю, що держава повинна виділяти більше коштів на Збройні сили, на обороноздатність країни. Та, попри все, у нас великий злагоджений колектив, який працює стабільно й виконує всі поставлені завдання.
А скільки строковиків проходять службу у вашій частині?
- 13 солдатів, 2 з яких із Рівненщини.
Як вважаєте, чому так неохоче юнаки йдуть в армію? Бояться, що відправлять на фронт? Чи щось не влаштовує в самій службі?
- На фронт точно не відправлять. Туди йдуть свідомо, підписавши контракт. Вважаю, що на строковій службі багато непотрібного, що залишилось ще з радянських часів. От змушують юнаків проходити стройову підготовку. Яка, може, не дуже й потрібна, хіба що для певних урочистостей. Добре, що увагу нині більше приділяють військовій дисципліні, певним заходам безпеки. Постійно проводимо інструктажі з особовим складом. Тож у нас військовослужбовці строкової служби почуваються впевнено, вони всім задоволені.
І харчуванням?
- Так, воно в нас дуже добре.
За новими стандартами?
- Поки що ні, але все смачне. Військові не скаржаться. Проживання також на високому рівні. Взимку температура в казармі – 22 градуси. Маємо свою автономну котельню.
А з обмундируванням як?
- Забезпечення речовим майном – достатнє. Тепер немає такого, щоб військовослужбовець ходив у порваному взутті, чи з дому передавали одяг.
Чи задоволені оплатою праці?
- Грошове забезпечення залишилось таке ж. Доплата за категоріями є, коли перебуваємо на фронті.
Вас не ображає, коли контрактників називають заробітчанами?
- Є трохи. Таким хочу відповісти: "Чому ж свого сина відправили за кордон на заробітки? Нехай би їхав на схід заробляти…".
Теперішня служба в армії дуже відрізняється від тої, що Ви проходили?
- Звичайно. Раніше "дідівщина" так звана в армії була всюди. Це, вважаю, просто не було чим солдатам зайнятися. Тоді було так на службі: "Взяв лопату – бери побільше, кидай подальше". Зараз такого немає. У нас проходять службу військовослужбовці трьох періодів. Між собою живуть дружно. Старші вчать і допомагають молодшим. Адже офіцери не завжди можуть все передбачити. Крім того, військовослужбовці отримали додаткові відпустки. До них ставлення, як до своїх дітей. Наприклад, виконав солдат завдання вчасно, або раніше, то має вільний час для самостійної підготовки. Тому вони й працюють сумлінно. Бо ставляться до них добре. Коли ж я служив, то всякого було. Як-от: хто не палить, той працює. Тобто одні в "курилку", інші – працювати. На другий день і ті, хто не палить, були в курилці, дихали димом. Отаке було в армії. Навіть курйозні випадки, коли траву фарбували. Нині ж такого немає. Та й люди по-іншому ставляться до армії. Вони зрозуміли, навіщо вона, тому й допомагають.
