Близнюки часто привертають увагу своєю особливістю. Для багатьох мати свою копію здається цікавим і захопливим. Адже тоді, наприклад, можна жартувати над друзями та знайомими. А ще - мати вірного друга на все життя. СарниNews.City поспілкувались із близнюками з Сарн і дізнались, в чому вони однакові та що їх кардинально відрізняє.
BG Image
Наталії та Альоні Добридник по 22 роки. Вони студенти Київського лінгвістичного університету (факультет східної філології). Будучи студентами другого курсу, здали екзамен на знання китайської мови та поїхали на навчання в Китай. Зараз дівчата вже на четвертому курсі, проходять практику та викладають китайську мову в школі. Магістратуру мають намір закінчувати в Китаї.
BG Image
В’ячеславу та Владиславу Царукам по 21 рік. Народилися та всі шкільні роки провели в місті Сарни. Зараз навчаються, проживають і працюють в місті Люблін. Є студентами факультету логістики.
Чи існує між вами телепатичний зв’язок?
Альона та Наталія: Не завжди. Часто буває, що в один голос говоримо однакову фразу. Особливістю є те, що коли плаче одна, то плаче й інша. Не знаємо, чи можна назвати це телепатичним зв’язком.
В’ячеслав та Владислав: Думаємо, що так. Хоча ніколи над цим не замислювались. Завжди розуміємо один одного з пів слова. Наприклад, у дитинстві могли одягти однаковий одяг, не домовляючись.
Альона: Якось я прокинулась із дуже поганим передчуттям. Відчувала тривогу за сестру. Зателефонувала їй і запитала, чи все гаразд. Вона відповіла, що все чудово. Проте я їй сказала бути обережнішою. Через півгодини сестра передзвонила і повідомила, що ледь не потрапила в аварію. Ми самі не розуміємо, як це відбувається.
В’ячеслав: Було таке, що, відчуваючи тривогу, я зателефонував брату. Виявилось - недарма. Незадовго до цього він потрапив у невеличку ДТП. Таких ситуацій загалом безліч. Для нас відчувати один одного на відстані - це норма.
Чи видавали себе одна за одну?
Альона та Наталія: Було діло. В школі на уроці літератури часто розповідали вірші одна за одну. А от над друзями ми ніколи не жартували.
В’ячеслав та Владислав: Дуже часто. Якщо точніше, то постійно. Один за одного здаємо і забираємо документи, коли це потрібно. Навіть фотографію одного могли використовувати для документів двох. Вже звикли їздити з водійським посвідченням один одного: яке під руку попаде. А здавати екзамени "брат за брата" - це вже звичка.
Альона: Був у нас випадок в університеті, коли здавали екзамен одна за одну. Коли моя сестра уже його здала, то я ще чекала своєї черги. Ми пішли до вбиральні, переодягнулися і сестра попрямувала до аудиторії. Викладач сказав Наташі, що вона гірше підготувалась за сестру. Весело тоді було. Адже вона двічі здавала екзамен, а ніхто й не помітив.
Які ваші стосунки протягом життя?
В’ячеслав та Владислав: По життю ми завжди разом. З дитинства. В нас дуже хороші відносини: завжди підтримуємо та розуміємо один одного.
Альона та Наталія: Напружені. Ми часто сваримося, хоча завжди разом. І дуже любимо одна одну. А суперечки для нас уже стали звичкою. Хоча ми завжди підтримуємо одна одну в будь-якій ситуації.
Носите однаковий одяг чи різний?
В’ячеслав та Владислав: В дитинстві мали багато однакового одягу. Коли стали доросліші - кожен носить, що подобається йому. Проте ідентичного одягу майже не купуємо.
Альона та Наталія: Стиль одягу в нас схожий. Проте ми не любимо носити ідентичне вбрання. Якщо купуємо однаковий одяг, то тоді просто обираємо різні кольори.
Чи плутають вас друзі і батьки?
В’ячеслав та Владислав: І друзі, і батьки можуть нас сплутати лише в телефонній розмові.
Альона та Наталія: Нові знайомі зазвичай нас плутають. Хоча наша найкраща подруга досі по телефону може і не зрозуміти, хто із нас телефонує. Щодо батьків, мама - ніколи. А ось тато - буває, але дуже рідко.
В чому ваша схожість?
Владислав: Так, ми дійсно маємо величезну схожісь ззовні. Проте любимо проводити експерименти із зовнішністю. Тому є періоди, коли ми різні. А от у характерах різниця була завжди: В’ячеслав геть не серйозний, що не скажеш про мене.
Альона: Нам здається, що ми маємо багато відмінностей. Наприклад, форма обличчя, брів, довжина волосся. Характером теж: Наташа більш серйозна, стримана. Хоча і молодша на пару хвилин.
Любите однакову їжу, книги, фільми? Чи у вас різні вподобання?
Наталія: Є страви, які подобаються двом. Але Альона любить молоко, а я навіть запаху його терпіти не можу.
В’ячеслав та Владислав: Обоє любимо однакову їжу. Улюблена страва з дитинства - смажена картопля. Віддаємо перевагу однаковим фільмам і книгам.
Альона та Наталія: Одна з нас обожнює читати Стівена Кінга, а інша надає перевагу класиці. А от фільми та серіали подобаються однакові. Обожнюємо дивитися детективи.
Чи однакові хлопці подобаються?
Альона та Наталія: Як коли. І таке буває. Якщо двом подобається один - тоді вибір йде за хлопцем. Ніколи не було такого: "Він мені подобається, не спілкуйся з ним".
Чи однакові дівчата вам подобаються?
В’ячеслав та Владислав: У кожного свої вподобання. Але в обох немає чітких вимог до кольору волосся чи зовнішності. Важливий характер та розум дівчини. А симпатія виникає на підсвідомому рівні.
Яка спільна "витівка" вам запам’яталась найбільше?
Альона та Наталія: Одного разу, коли нам було років чотири-п’ять, тато вкладав нас вдень спати. Але заснув сам. Тоді ми одяглися та пішли "провідати" маму на роботі. Найцікавіше, що взуття обоє взули навпаки: лівий на праву, правий на ліву ноги. Ставши на стілець, відімкнули двері і пішли. Мама "дуже рада" була нас бачити. А як "зрадів" тато, коли прокинувся, а дітей нема. Ото нам тоді дісталось.
В’ячеслав: Найбільше запам’яталось, як малими ходили колядувати. У нас була компанія з чотирьох дітей: ми з братом та ще друг і подруга. До хат заходили по двоє: я з подругою, а брат з другом. Спочатку ми, а тоді вони. В одному домі нам сказали: мало того, що по два рази ходите, то ще й дівчину в хлопця перевдягли. Насварили і відправили, давши по цукерці.
