Яна Ковалик — викладачка й засновниця музичної студії UNO в Сарнах. Юна гітаристка вже зі шкільної парти розуміла, що музика це більше ніж хобі. Нині дівчина не лише навчає, а й втілює в життя нові й важливі проєкти. СарниNews.City дізналися, чим уроки в приватній студії відрізняються від занять у музичній школі, який вік найкраще підходить для навчання та над яким новим немузичним проєктом зараз працює сарненка.
Яно, ти вже в музиці 13 років. Це талант чи постійне навчання?
— Мої двоюрідні сестри й брати теж грали на музичних інструментах. Але це так і лишилося на любительському рівні. Звичайно, перший поштовх був від батьків. Уже з 5-го класу почала навчатися в музичній школі по класу гітари. Але швидко захопилася, відчула, що це моє. Брала участь у конкурсах, займала призові місця. Тож твердо вирішила йти далі у цьому напрямку й вступила в Рівненське музичне училище. А повернувшись у Сарни, влаштувалася викладачкою в місцеву музичну школу й паралельно навчалася в Рівненському університеті. У дитинстві ще непогано малювала. Тож ця сфера теж мені близька. Та все ж музика — справа життя. До того ж, завжди мріяла працювати з дітками. Тому жодного разу про вибір професії не жалкувала.
Ти викладаєш в музичній школі, а приватні заняття проводиш?
— Все ж потрібно розуміти, що у школі є програма, певна база, яку повинні опанувати учні. Це дещо інше бачення інструменту. Там є іспити, звітні концерти, документація, правила й розпорядок. Часом діти приходять на урок і просять розучити акорди сучасної пісні. І тоді пояснюю, що ми не можемо вийти за межі цих встановлених рамок. Два роки тому вирішила створити творчу музичну студію UNO. Впевнена, що в Сарнах не вистачало такого напряму. Це місце, де учні засвоюють базу, але при цьому можна творити. Працюємо на реальний результат. Нікому не звітуємося. Якщо дитина готова, беремо участь у конкурсах, виступах. Але знову ж таки, це тільки її бажання. А вміння дитини — дзеркало моєї роботи.
Чи не важко поєднувати власну справу з основною роботою?
— Точно ні. Одне іншому не заважає. Та й напрямок єдиний. Студія — це моє дітище. У великих містах це є звичною і досить поширеною практикою. Спілкуюся з колегами Одеської студії, переймаю досвід. Слідкую за подібними в інших куточках України. Музична школа — це, звісно, дуже добре. Але коли діти бачать акустичну, електрогітару, укулеле, можуть заграти ту пісню, яку обрали самостійно, — то зовсім інша справа.
Укулеле — це маленька гітара?
— Це її далека рідня. Замість шести струн — чотири, розміри удвічі менші. Та все ж це окремий інструмент і специфіка гри на ньому теж інша. У перекладі з гавайського це «стрибаюча блоха». Але якщо навчився грати на гітарі, можна з легкістю опанувати укулеле. Цей інструмент став популярним не так давно. Якось у музичну школу прийшла записуватися дитина на укулеле. Але там такого інструменту немає. Тож зараз вона навчається у мене в студії.
В якому віці легше опанувати інструмент?
— Навчатися грі на гітарі можна з 6 років. Але щодо сприйняття — це все індивідуально. Більше працюю з дітьми, та в студію приходять люди і за 35. Вони теж починають грати з нуля. Різниться лише метод викладання. З дітками застосовую ігрові форми, створюю мотиваційні ситуації. Дорослим достатньо поставити конкретні завдання. Тож головне не вік і навіть не природні задатки. А бажання й постійна праця. Навчаючись в училищі, займалася 5 годин на день.
Чи були випадки, коли учні залишали навчання? І чому?
— Перш за все, коли не співпадають очікування з реальністю. Більшість чомусь думає, що навчитися грати на гітарі легко й швидко. Та до цього дійсно потрібно прийти наполегливістю, постійними тренуваннями. Вчаться і по відеороликах в інтернеті. Чимало з тих, хто дає безкоштовні онлайн-уроки, аматори або самоучки. Їхня ціль — якнайбільше переглядів. А потім діти приходять у студію і визнають, що результатів такі заняття не дали. Також важлива систематичність. Якщо пропускати по два-три тижні, а потім знову починати, то немає сенсу далі продовжувати. І змушувати дитину не потрібно. Якщо вона не хоче або їй це не приносить задоволення, навіщо силувати? Можливо, вона проявить себе в математиці, танцях, спорті. Краще цей час використати на те, що дійсно до вподоби.
Які напрямки в музиці обираєш для вивчення?
— Надаю перевагу сучасним україномовним виконавцям. Є багато достойних композицій, вартих уваги. Люблю слухати гурти «Один в каное», ONUKA, у грі більше джазового напрямку. Та серед молоді все ж популярною залишається російська попса. Це те, що поширюють у соцмережах. Тож наслідують тенденції, які на слуху, теж хочуть виконувати кавер-версії легких і невимушених пісень.
Чи не виникає труднощів, розбіжностей у роботі з дітьми?
— Розвиток музики не стоїть на місці. Постійно потрібно слідкувати за новинками, щоб бути в ногу з часом. Аби навчання проходило в радість, спочатку встановлюю контакт, атмосферу дружелюбності, комфортного перебування. Але при цьому дотримуємося субординації. Тобто знаходимо ту золоту середину, де є розуміння відносин між вчителем й учнем.
Нещодавно ви організували в центрі міста вечір живої музики. Чи сподобалася така практика вихованцям?
— Безперечно. 13 червня поговорили й подумали: а чому ні? Для Сарн це новий формат. Найголовніше, побачили зацікавлення публіки, молоді. А учні змогли проявити себе, показати здобутки. Нас підтримав магазин «Мелодія», з яким співпрацюємо. Також звернулися до Дмитра Мамонця, який із радістю допоміг підключити апаратуру. Після цього нас запросили на святкування дня народження Piano Coffee. Виступ вийшов навіть кращим за попередній, адже вихованці трималися значно впевненіше. Можливо, згодом такі вечори стануть традиційними. В першу чергу, все залежить від бажання дітей. Силоміць нікого не примушую. Обов’язково підготуємо новий репертуар і знову повторимо. Але на це теж потрібен час.
Окрім музичної студії, ти співзасновниця й голова громадської організації «Art Cool». Чим займається ваша команда?
— Хочемо створити креативний артпростір, втілювати культурні проєкти, згуртувати творчих людей і ділитися новими ідеями, емоціями та враженнями. Нещодавно отримали гранд від Міжнародної організації House of Europe. Пройшли курс навчання на тему «Культура і політичні зв’язки». Зараз готуємося до Всеукраїнської фотовиставки «ОсобливаЯ» про жінок, що ламають стереотипи в суспільному житті. Кожна з учасниць зустрілася з певними життєвими неординарними ситуаціями. Серед них і волонтери, і місцеві активістки, ті, хто подолав важку хворобу, директори шкіл, багатодітні матері, які мають професійні здобутки, й інші. Зараз шукаємо жінок із Сарненщини, які готові поділитися своєю історією з іншими. Через карантин минулого року не провели її в Сарнах. Але цього разу надіємося виправити ситуацію.
Як ти ставишся до музичних конкурсів, нагород? Часто твої вихованці пробують себе в подібних змаганнях?
— Звичайно, це не є головна мета, задля якої діти навчаються. Але не менш важливо в плані мотивації. Це можливість показати вміння і здобутки на певному етапі, подивитися на інших, порівняти, побачити, до чого далі прагнути. Нещодавно учениця зайняла друге місце на Міжнародному фестивалі-конкурсі мистецтв Soloviov Art. Брали участь у конкурсі «Різдвяний переполох». Показали себе, отримали грамоти. І тут теж все індивідуально і добровільно. Маєте бажання – спробуємо.
Як думаєш, варто віддавати дитину вчитися грі на музичному інструменті, якщо вона не має зацікавлення?
— Однозначно. Як мінімум, для того, аби побачити, як вона проявить себе у цій сфері. Адже якщо дитина жодного разу не спробувала, як можна робити висновок, що це не для неї? А те, що музика позитивно впливає на загальний розвиток, доведено науково. Вже не дивуюся, коли чую від батьків моїх учнів, що дитина підтягнулася в навчанні, стала відповідальнішою, дисциплінованішою, уважнішою, проявляє до всього інтерес. У будь-якому випадку варто прислухатися до своєї дитини, але спробувати ніколи не буде зайвим.
