Кар’єра в небі: бортпровідник Дмитро Мельник розповів, як не розучитись літати навіть на карантині

Дмитро Мельник із Сарн переконаний: якщо закохаєшся в небо одного разу, вже ніколи його не розлюбиш. Там йому було комфортно з першого перельоту. І хоча потрапити у літак у складі екіпажу вийшло не одразу, він таки реалізував свій намір. Зараз Дмитро — бортпровідник у Bravo Airways. Свою роботу він обожнює, проте вже понад чотири місяці не виходить у регулярні рейси через закриті кордони. За чим особливо сумує на карантині, Дмитро розповів СарниNews.City.

Моя перша співбесіда тривала зо три хвилини

Шлях бортпровідника до омріяних польотів стартує ще задовго до них. Все починається зі стандартного резюме, яке варто розіслати в максимум авіакомпаній. Далі — співбесіда в офісі. Будьте готові, що потенційні колеги розпитуватимуть вас про все: перевірять знання англійської, пересвідчаться, чи готові працювати в шаленому темпі при ненормованому робочому графіку.

— Я сказав "так", бо за цим і прийшов. Як зараз пам’ятаю: 8 березня мені зателефонували і сказали, що я проходжу на вакансію. Щоправда, раніше в мене також були спроби влаштуватися бортпровідником. Наприклад, перша моя співбесіда тривала зо три хвилини. В мене уточнили ріст і відразу сказали, що я їм не підходжу. Після закінчення магістратури я знову розіслав резюме і декілька компаній. Так і потрапив у Bravo Airways.

Навчання на бортпровідника триває два місяці. Усе, що відучили теоретично, обов’язково практично відпрацьовують. Від найпростіших моментів до імітацій аварійних ситуацій, порятунку в басейнах чи при пожежах. Крім того, кожен член екіпажу проходить медичну комісію.

— Я не пам’ятаю, чи коли-небудь в житті перевіряв свій стан здоров’я так, як на авіації. Вимірюють усі параметри та показники. Необхідно пройти чимало тестів, здати всі аналізи. Працівники мають бути повністю здоровими. Єдине, що допускається, — невеликі відхилення зору.

Насправді у небі кипить робота

— Я завжди любив дивитися на небо. Але раніше ніколи не задумувався, що в кожному літаку робота кипить: тут обслуговують, там нажимають кнопки. Це постійних рух. Під час першого свого рейсу в Туніс я не міг відвести погляду від хмар в ілюмінаторі. Це був оглядовий політ, де просто спостерігав за роботою бортпровідників, розбирався, як усе працює. До цього я лише двічі літав на літаку. Важко було усвідомити, що ти вже не просто пасажир, а працівник.

Після 30 годин "стажерських" Дмитро отримав допуск на самостійні рейси. З того часу минуло два роки. Найчастіше літає в країни ближнього сходу.

— Є норма — 90 годин в місяць. Це максимум, який ми можемо налітати. У цей період не входить час, коли нас забирають з дому, привозять до аеропорту. Він рахується від моменту, коли завелися двигуни, і до того, як вони вимкнулись.

— Загалом української, англійської і російської вистачає для того, щоб відпрацювати на 100%. На рейсах в Польщу іноді застосовую елементарні знання польської мови, які отримав ще в школі. Наше завдання — порозумітися з кожним пасажиром і забезпечити його комфортне перебування на літаку. І тут, як показує практика, не так важливі мови, як психологічний аспект. По тому, як людина з тобою вітається при посадці, ти вже більш-менш знаєш, що від неї очікувати. І відповідно до цього вибудовуєш свою поведінку та подальшу комунікацію. Розумієш, з ким можна і пожартувати, а кому треба щось пояснити серйозним тоном.

Усі рейси, які відпрацював Дмитро, проходили без інцидентів. Він упевнений, що будь-який конфлікт можна залагодити максимально комфортно для обох сторін. Проте до непередбачуваних ситуацій бортпровідники завжди готові.

— Бувають випадки, що у пасажира особиста неприязнь до якогось бортпровідника, хоча таке трапляється вкрай рідко та швидко вирішується. Просто з ним продовжує роботу колега. Найчастіше такі інциденти пов'язані з алкоголем. На висоті він діє сильніше. Тому пасажирам здається, ніби випили небагато, але по факту виходить інакше. Тоді треба коректно пояснити людям, які можуть бути наслідки їх дій на літаку. Зазвичай вони все розуміють і прислуховуються до нас.

В останній рейс Дмитро відлітав 16 березня, а з 17 закрили повітряний простір через карантин. Тоді відмінили всі чартери, "регулярки", але продовжували виконувати спецрейси.

— Всі авіакомпанії мобілізувалися на евакуацію. Ми забирали наших співгромадян з різних кінців світу. Я літав спецрейсами в Ірак і Саудівську Аравію. Обов'язки бортпровідників залишилися тими самими, але намагаємося робити більший акцент на безпеку. Повністю змінився наш зовнішній вигляд. Ми літаємо в захисних костюмах, схожих на медичні, та окулярах. У вбиральнях поруч із милом з’явилися рукавиці та антисептики. Контролюємо постійно, щоб не було скупчень пасажирів та всі тримали безпечну відстань на літаку. На вході в літак та після прильоту заміряємо температуру кожного з пасажирів.

Дмитро запевняє, що літати в часи пандемії не страшно. Працівники авіакомпаній, робітники аеропортів, прикордонних служб усе контролюють.

— Є маса набагато небезпечніших професій і робіт. Тому боятись нічого. Авіакомпанія робить все можливе, щоб ми безпечно літали. Нам надають усе захисне обладнання, забезпечують засобами індивідуального захисту. 

Для працівників авіакомпаній липень-вересень — пік сезону. Саме цей період, за словами Дмитра, найбільш виснажливий і морально, і фізично. Але зараз він з радістю повернувся б у той шалений режим.

— Я кайфую від чартерних рейсів. Вони завжди проходять легко, в добрій атмосфері. Немає ніякого напруги. Пасажири розуміють, що вони летять на відпочинок, а я — що потрібно зробити їх перебування в літаку максимально комфортним. Я дуже за цим скучив.

В авіасвіті все змінюється щодня. Тож, коли відновлять регулярні рейси, передбачити складно. Тому бортпровідник зайняв позицію очікування, а поки проводить час, якого завжди бракує, з користю для себе.

— Зараз ми з дружиною навіть перевідпочили. Ми почали регулярно грати в теніс, підтягнули кулінарні навики, передивилися купу серіалів. Нарешті з'явився шанс поїхати до батьків. При звичному робочому режимі важко вибити для себе хоч б декілька днів на поїздку. Намагаюся підтягувати англійську, щоб не забувати. Читав. І дуже багато спав. Нарешті нормалізувався сон.

Тим часом з України вже відправили перші рейси в Албанію, Туреччину, Єгипет. Тому Дмитро Мельник сподівається, що вже зовсім скоро повернеться до улюблених перельотів.

6 (не) стереотипів про професію бортпровідника